До ювілейної дати

Із повідомлення на сайті відділу освіти:"На виконання доручення  Кабінету Міністрів України від 23.03.2012 № 11992/1/1-12 «Про план заходів щодо відзначення 130-річчя з дня народження В’ячеслава Казимировича Липинського»  просимо Вас забезпечити проведення у квітні 2012 року тематичних уроків, лекцій, круглих столів; організувати проведення в музеях і бібліотеках експозицій та тематичних виставок, присвячених 130-річчя з дня народження видатного політичного діяча, історика, соціолога, публіциста, теоретика українського консерватизму В.К. Липинського. Інформацію про проведені заходи надати до 20.04.2012." 

Надаємо матеріал для проведення вказаних заходів

Липинський В'ячеслав Казимирович

Український політичний і громадський діяч, історик, просвітник, публіцист

Народився 17 квітня 1882 р. в с. Затурці Володимирського повіту (нині Локачинський район) на Волині в родині польського землевласника. Навчався в гімназіях Жи­томира, Луцька, Києва. Під час навчання в Першій київській гімназії вступив до української Громади, з чого й почалася діяль­ність, спрямована на побудову Української незалежної держави. Вищу освіту здобув у Краківському та Женевському універ­ситетах.

В. Липинський — один з організаторів Української демократично-хліборобської партії (1917), посол уряду гетьмана Скоро­падського та УНР у Відні (1918—1919). З червня 1919 р. перебу­вав у еміграції. Був фундатором і членом Українського науко­вого інституту в Берліні та дійсним членом Наукового товари­ства ім. Т. Шевченка в Києві. В. Липинський — засновник та ідеолог нового українського монархізму, обґрунтуванню якого присвятив свою найвидатнішу публіцистичну працю «Листи до братів-хліборобів».

Одним із перших обґрунтував необхідність побудови Україн­ської держави, показавши залежність інтересів народу від того стану, в якому ця держава перебуває. На думку президента Східноєвропейського дослідного інституту ім. В. К. Липинського У Філадельфії Я. Пеленського, «В. Липинський — один із провід­них українських істориків, мабуть, найоригінальніший український політичний теоретик, соціолог та ідеолог XX ст....», який І починав свою діяльність як консервативний демократ, потім став корпоративним консерватором і гетьманцем-монархістом, а закінчив як незалежний конституційний консерватор.

В українську історичну науку В. Липинський прийшов у той час, коли вона перебувала під неподільним впливом народницької концепції історії, головними представниками якої були М. Косто­маров, В. Антонович, О. Лазаревський, М. Драгоманов, М. Грушевський. В основу своїх історіософських концепцій вони ста­вили діяльність народу, переважно селянських мас, обстоюючи пріоритет соціальних інтересів народу перед інтересами нації і держави.

На відміну від представників народницької школи, В. Липин­ський вважав, що національна держава відіграє творчу роль у розвитку суспільства. Всі здобутки в культурі, економіці, полі­тиці минулого й сучасності він пов'язував з тими періодами, коли Україна мала власну державність. Перебування в складі сусідніх держав призвело, на його думку, українське суспіль­ство до деградації.

Як історик В. Липинський дебютував публікацією у львівському «Літературно-науковому віснику» дослідження «Данило Братковський —суспільний діяч і письменник XVII ст.» (1909 р.). У цьому самому році виходить його стаття «Генерал артилерії Великого Князівства Руського. З архіву Немировичів», а через рік — «Аріянський соймик в Киселені на Волині в травні 1638 р. Причинки до історії аріянства на Україні».

У 1909 р. В. Липинський видав польською мовою книжку «Шляхта на Україні», в якій висунув й обґрунтував ідею актив­ної участі шляхетської верстви України в політичному та на­ціональному відродженні Української держави.

Збірник наукових праць «З історії України» (1912) присвя­тив пам'яті В. Антоновича, П. Свєнціцького і Т. Рильського, які повернулися до рідного народу, залишивши спольщене сере­довище тодішньої шляхти. Лейтмотивом книги є переконання, що в умовах, коли починається національно-визвольна бороть­ба, прагнення до відбудови Української держави набуває ре­ального втілення.

1920 р. В. Липинський написав працю «Україна на переломі 1654—1659. Замітки до історії українського державного будів­ництва в XVII столітті», що не втратила актуальності й донині, — розширену версію основних тез його попереднього дослідження

«Дві хвилини з подій дореволюційної України». «Україна на переломі...» була спробою духовного переосмислення давно­минулої трагедії на тлі сучасної — поразки визвольних зма­гань 1917—1922 рр. Отже, В. Липин-ський узагальнив як поперед­ній, так і сучасний досвід для того, щоб, ураховуючи помилки, показати своїм землякам правильний шлях до успішного втілен­ня в життя української державності. У праці автор розглядає три головні проблеми: проблему побудови Української держа­ви, роль еліти (аристократії) і роль видатної особи (зокрема, Богдана Хмельницького) в історії державності України.

Серед ідеологів і лідерів національного руху XX ст. В. Липин­ський вирізняється принциповою чіткістю порушення релігій­ної проблеми. Його книжка «Релігія і церква в історії України» (Нью-Йорк, 1956) стверджувала релігійне коріння українсько­го народу. Животворна сила релігії це нерв історіософської концепції В. Липинського. Причиною наших негараздів, на думку В. Липинського, є «егоїстично-матеріалістична темря­ва», що закриває нам шлях до найвищих цінностей».

Помер 14 червня 1931 р. в Австрії. Похований в с. Затурцях на Волині.

1991 р. у Києві було створено Молодіжну історико-філософську студію ім. В. Липинського, яка поставила за мету відро­дження консервативної історіософічної української школи вче­ного. ( Джерело: http://100v.com.ua/ru/node/3041)