Профільний рівень



Програма.Українська мова.10-11 кл.Профільний рівень.2011

Календарно-тематичне планування уроків української мови.11 клас.Профільний рівень.Ущільнене на 31 тиждень

Календарно-тематичне планування уроків української літератури.11 клас. Профільний рівень.Ущільнене на 31 тиждень

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ УРОКІВ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ
                    Говорімо й пишімо правильно
ПРАВИЛЬНО                              НЕПРАВИЛЬНО
Вважати                                рахувати
Вимикати (світло)                      виключати
Від’єднувати, перекривати (газ)        виключати
Вчинок                                 поступок
Дізнаватися                            взнавати
Довідки телефоном                      довідки за телефоном
Досі                                   до цих пір   
Запити, потреби                        нужди
Збігатися, бути співзвучним            співпадати
Зняти (кіно)                           відзняти
Конфорка (газова)                      камфорка
Кривдити (вчинками)                    ображати
Кришталево (чистий)                    кристально
Міститися, розташовуватися             знаходитися
Наочне (приладдя                       наглядне
Недбале ставлення                      халатне відношення
Непоказний, непривабливий              неприглядний
Облиш                                  перестань
Обстоювати (щось)                      ратувати (за щось)
Одружитися з кимось                    одружитися на комусь
Поворожити                             погадати
Попит (на товар)                       попит (на фахівців)
Приязно                                дружелюбно
Поступати (в лікарню)                  потрапляти, покласти, доставити
Прихований                             скритий
Прикро (за державу)                    образливо
Проте, однак, а втім                   тим не менше
Річ у тім                              справа в тому
Розмовляти українською мовою           … на українській мові
Серцеві (хвороби)                      сердечні
Ставлення (до когось, чогось)          відношення
Торішній, тогорічний                   минулорічний (обмежене вживання можливе) Чинити (несправедливо, кривдити)       поступати (несправедливо)





ПРАВИЛЬНО

НЕПРАВИЛЬНО
Близько (десяти, напр.)
біля
Брати участь
приймати участь
Вдаватися (до якихось заходів)
прибігати
Вирушати (кудись)
відправлятися
Вищий за підпорядкуванням
вищестоящий чином
Відгук (на дисертацію)
відзив
Втаємничений (у щось)
посвячений
Галузь (науки)
область
Захід
міроприємство
Зворотний (зв’язок)
зворотній
Зіткнутися (з проблемою)
стикнутися
Зробити (візит)
нанести
Зробімо так!
давайте зробимо так
Кампанія (виборча)
компанія
Класти край, припиняти
присікати
Колишній
бувший
Короткозорий
близорукий
Кортіти (так і кортіло щось зробити)
підмивати
Машинобудівний
машинобудівельний
Нагла (смерть)
нагла (людина)
Нахабний, зухвалий (підліток)
наглий
Надходження (коштів)
поступлення
Накидати (щось комусь)
нав’язувати
Наполягати
настоювати
Наступний
слідуючий
Настрій (настроєвий, настроєний, настроєність, настроїти, настроїтися тощо)
налаштування, налаштованість та ін.
Не варто (щось робити)
не вартує
Неділя (день тижня)
неділя (тиждень)
Опалювальний
отоплювальний
МАТЕРІАЛ ДО УРОКУ розвитку зв'язного мовлення "Особливості складання повідомлення на електронному носії (електронна пошта)"





                  



Матеріали до теми «Сучасна українська література», 
11 клас
Галина Пагутяк: Людина не повинна прагнути щастя
http://life.pravda.com.ua/images/doc/9/2/923a6e6-64.jpg
18.01.2011
Ірина Славінська
Фото Радіо "Свобода"
                Галина Пагутяк - одна з найбільш таємничих українських письменниць. Лауреат Шевченківської премії 2010 року за роман "Слуга з Добромиля", автор понад десятка книг. У її текстах дивовижно переплітаються нотки історії, сучасності та чарів, містики.
Письменниця - особа не публічна та не медіатизована. Її годі зустріти на літературних тусовках. Зате популярність її текстів це чудово компенсує.
"Українська правда. Життя" спробувала зануритись у загадковий світ відомої незнайомки Галини Пагутяк. Літери алфавіту дали підставу запитати про 33 цікаві речі.
А
Алеф
Це оповідання Борхеса багато років не дає мені спокою. Я ніби весь час шукаю місце, звідки можна побачити усю багатоманітність світу, відчути пульс життя.
Це місце, як пише Борхес, знаходиться в якомусь непримітному темному підземеллі. А для мене Алеф - також точка опори, яка дасть змогу змінити світ. Коли ставиш перед собою велике завдання, то зможеш виконати завдання малі.
Я відчуваю, як цей світ розпадається, руйнує сам себе, і хочеться зануритися в приємну сутінь приватного існування. Але коли почнеться повінь від того, що впаде зайва краплина дощу, усі ми потонемо. Тому сама думка про існування такої речі, як Алеф, повертає мене до реальності.
Б
Бойки
Моє плем'я. Мій тато з гірських бойків, а мама - з підгірських. Іван Франко, який народився в сусідньому з Урожем селі, теж був бойком.
Наше плем'я має в собі дуже мало слов'янського, це - нащадки кельтів і фракійців. Моя бабця по татові розмовляла такою говіркою, що важко було її зрозуміти. Вона все життя ходила в чоботях і не сприймала жодного іншого взуття.
У мене є невеликий словничок з тих слів і виразів, які вживають досі в нашому селі. Мова підгірян - дуже проста й точна, з великою кількістю пестливих і зменшувальних суфіксів: дорогенечкий, легонький, мацьопкий, коров'єтко, котяточко, дітиночка.
Колись Франко записав дуже цікаву пісню, яка вказує на ментальність бойків: "Не йди, дітино, горою, бо стрінешся з бідою. А йди, дітино, долинов, будеш добров дітинов".
А мені приснився сон, як на нашому полі жінки в білій одежі жали зелене просо, і я почула голос: "Це - твої прабаби". Отже, я маю потужний захист як член великої родини, яка завжди відзначалася впертістю й почуттям власної гідності. У нас кажуть: "Бойко слугою нікому не буде".
В
Відьма/Відьомство
Постає або з гордині, або з великого гніву. Остання - справжня. Вона може знищити все довкола себе як чаклунка Медея.
У давнину відьом було більше, бо кожну жінку з незалежною вдачею чи неординарною зовнішністю могли ідентифікувати з відьмою. Я була в підвалах інквізиції в ужгородському замку й гід сказала до мене: "Вас би, пані, тут би точно засудили".
Що може бути смішніше, ніж відьма, обвішана хрестиками, яка ходить до церкви, а таких зараз повно. Справжня відьма - язичниця.
Я помітила, що ці всі ясновидиці, цілительки й екстрасенси - гарні психологи. Вони відчувають в мені недовіру й скептицизм і намагаються триматися від мене на безпечній відстані.
Г
Гідність
Це для мене найважливіша духовна потреба. Оскільки я не дозволяю нікому себе принижувати, то й намагаюсь сама цього не робити щодо інших. Тільки так можна уникнути гордині чи завищеної самооцінки.
Катарське віровчення, що виникло 900 років тому, закликало не бажати зла навіть дияволу. У наш час, щоб не втратити гідність, не треба йти на суд нечестивих. Це я в тому сенсі, що навіть не пробувати шукати собі місця в тому, що церква називає структурами гріха, тобто в бізнесі, політиці, масмедіа.
Д
Дракула
Влад ІІІ Цепеш, волоський воєвода, жив у 15 столітті. Він належав до династії Басарабів, яка правила з Х по ХVІІІ століття.
По материній лінії я так само належу до цього роду. Молдовські господарі мали маєтність у м. Стара Сіль поблизу Добромиля, куди входили соляні копальні. Я довідалась про це, коли працювала над романом "Слуга з Добромиля". Не можу сказати, щоб це мене засмутило.
Більшість представників цього роду - люди авторитарні, часом жорстокі, дуже принципові, схильні до депресій. Старість для них - це втрата влади й контролю. До речі, Василь Стефаник теж з роду Басарабів. Іноді серед Басарабів трапляються неймовірно добрі й м'які люди, як мій дід Григорій, наприклад.
Я читала, що риси обличчя і вдача дуже стійкі й передаються з покоління до покоління упродовж тисячі років. Це видно по моєму Урожі, що був колись шляхетським селом. Нащадки давніх родів поводять себе точнісінько так само, як їхні предки. Я знаю кілька історій з 17 століття, про які писала в нарисі "Авантурник з Урожа".
Е
Ельфи
Про це я можу розповідати безконечно. Я зараз починаю працювати над книгою "Село Уріж та його духи", де про це буде більш системно.
Порівнюючи український фольклор з британським, я зрозуміла, що у нас присутні так само окремі різновиди фейрі, тільки для них не збереглося спільної назви, можливо, й не було ніколи.
Я знаю безліч історій, перечитала купу етнографічних розвідок, і ніщо мене так не тішить, як поговорити про це з зацікавленими слухачами. Мене навіть треба зупиняти. Тому я вирішила написати книжку - таку, яку писав отець Антоній з "Урізької готики".
Пані з жовтим волоссям у супроводі музикантів, що мчать у повітрі, бачив мій дід Григорій, коли пас коні вночі, і це був найпрекрасніший спогад у його житті. Інші люди просто чули музику з неба й бачили гру світла. Очевидно, йдеться про сидів, так британці називають найвродливіших ельфів. Про них я написала в романі "Зачаровані музиканти", який видано минулого року.
Ж
Жорстокість існування
Це річ, яку я написала кілька років тому. Вираз взяла з роману Германа Гессе "Нарцис і Гольдмунд". Питання страждань, викликаних жорстокістю, завжди мене хвилювало.
Жорстокість в людській цивілізації - це наслідок хибних думок і уявлень, наприклад, що риби не відчувають болю чи рослини. Останній розділ називається "Культура самознищення".
З
Заборони
Я колись дуже сміялася, читаючи обговорення порнографії на одному українському сайті. На цю тему кожен має що сказати й випустити пару.
Коли письменник описує сцени насильства чи сексуальні збочення задля того, щоб стати комерційно успішним, то має робити це дуже професійно й зі смаком, бажано мати особистий досвід. Смак регулює почуття міри.
А коли це зроблено грубо й неталановито, то нехай потім не плаче, що хтось посягає на його свободу творчості й не виставляє себе жертвою цензури.
Мені здається, що в літературі є єдина заборона: НЕ БРЕШИ. Бо рано чи пізно всі зрозуміють, що ти не той, за кого себе видаєш.
Є
Євреї 
Це не я сказала: коли хтось чогось досягає в житті, його починають вважати євреєм.
Немає богообраних націй - усі нації великі. Просто є ті, які ще не зуміли скористатися позитивно зі своїх недоліків, наприклад, ми українці.
Мене цікавить єврейська культура, бо вона була частиною культури Східної Галичини. Я навіть переклала роман російської письменниці Юлії Мельникової про сабатіанців у Львові, й він невдовзі вийде у львівському видавництві.
Для мене культура й інтелігенція закінчується там, де починається расова чи національна ксенофобія. Я розчаровуюся в таких людях назавжди. Бо це системна помилка, її не можна пробачити.
І
Інтернет
Я вважаю, що слід зберегти ті звички, які тобі притаманні, та водночас бути відкритим до технічних новацій.
Наприклад, я пишу романи від руки, а потім набираю на комп'ютері. Інтернет дуже допомагає мені швидко і якісно зробити якусь іншу роботу. Блискавичний зв'язок - це чудово. Я не люблю розмовляти по телефону і, мабуть, не звикну ніколи, а от електронна пошта - це чудово.
Однак інтернет-видання з системою коментарів маргіналізують дещо літературу й публіцистику й роблять беззахисними автора перед хворими психічно людьми або тими, що працюють за гроші. 10 гривень за комент - як мені сказали.
Ніхто не подумав про те, що це порушує право автора на недоторканність його приватного життя, права на гідність. Але найгірше, що коли пишеш статтю, то вже знаєш, які будуть на ту чи іншу фразу коментарі, а це обмежує твою творчу свободу.
Тій культурі, що ми зараз маємо, культурі консумованого суспільства, вже ніщо не зашкодить. Можливо, саме інтернет її і зруйнує врешті.
К
Королівство
Я створила його сама, як і Притулок. Потрібно було місце, де можна жити тим, хто заслуговує на краще життя. Місце, куди не може потрапити зло, куди можна втекти.
Я потребувала його колись, але створила уже для інших. Це так як у дитинстві віддаєш іграшку й дивишся, як нею бавляться. Можливо, Королівство з'явилося ще тоді, коли я побачила, як моя дворічна донечка захоплено дивиться, як старші діти бавляться її м'ячем.
Л
Література
Бог його знає, що таке література.
Це професія? Спосіб життя? Щось інше?
Мабуть, інше.
М
Музика мови 
Писати мовою, якою не розмовляєш і не думаєш - все одно, що глухому грати на скрипці. Щоб вийшло добре, потрібно перенести музику однієї мови в іншу мову, як це зробив Гоголь чи Джозеф Конрад.
Письменницькі лаври багатьом не дають спокою. Людям здається, що написати книжку - це дрібниця, бо те, що приносить комерційний успіх, здебільшого написане примітивною мовою або "універсальною", яку легко перекласти за допомогою електронного перекладача.
Музика мови відрізняється від ритму цивілізації, правда, той ритм передати дуже важко. Треба знайти точку Алеф.
Н
Ні
Врешті я навчилась це робити. Було важко. Допомогла мені моя вроджена нездатність підкорятися стадному інстинкту.
Чим частіше кажеш "ні", тим краще. А я кажу "ні" в тому випадку, коли це суперечить моїм принципам. Не люблю, коли мене використовують не за призначенням, наприклад, намагаються схилити до політики.
О
Образа
Її потрібно пережити глибоко і потім пробачити, або відійти від того, хто зробив це, назавжди. Уникати зла - означає не побільшувати його в світі.
П
Подорож
Для мене - як висадка десанту на чужу територію. Намагаєшся створити цілісний образ місцевості.
Найбільше мені подобається встати вранці, взяти з собою воду, хліб, фотоапарат і поїхати на цілий день, щоб побачити печеру, руїни, озеро. Спершу я їду туди сама, потім можу когось взяти з собою.
Я почуваю себе дуже затишно на своїй землі, і не на своїй також. Бо наміри в мене доброзичливі, й люди це відчувають. Дуже люблю ходити пішки. Мене не приваблюють туристичні Мекки, екзотичні краї. Я б хотіла побувати влітку в Румунії, на землі своїх предків. В Іраку на руїнах шумерської цивілізації, на Далекому Сході в Приморському краї.
Але не в Парижі чи Римі. Мені й так належить цілий світ, як на те вже пішло, і я не жалкую, що не була, наприклад, у Венеції. Це, мабуть, втомливо - відвідувати Венецію.
Але я була безмежно щаслива побачити у Вашингтоні на виставці дві роботи Яна Вермеєра.
Р
Радість
"Ода до радості" Шиллера. Іноді я викликаю в собі її слова й музику Бетховена, щоб відчути себе людиною. Радість, коли в тебе виходить прорив у тому, що ти пишеш, напевно, найбільша. Адже для того, щоб прорватися, потрібні дні одноманітної праці й безкінечне терпіння.
Я змінилась, мене не тішать уже багато речей, але це завжди тішитиме. Це - чиста безкорислива радість. Вона не має нічого спільного з оптимізмом і телячою радістю від того, що все складається добре.
С
Справедливість
Немає нічого радіснішого для людини, ніж бачити торжество справедливості. Світ охопила тотальна несправедливість, яку не може декорувати навіть видимість правосуддя. Закон - для слабких, беззаконня - для сильних.
Кіркегор писав про відчай від безсилля, коли ще не йшлося про тероризм. Сучасний тероризм - це свідчення того, що почуттям справедливості можна маніпулювати як з метою встановлення справедливості шляхом покарання, так і залякування власних громадян владою з метою приховати беззаконня.
Бачите, я переконана в тому, що література повинна задовольняти потреби людської душі. Про це писала Симона Вайль під час Другої світової війни, жінка-філософ, яка голодувала на знак солідарності з французьким народом. Над цими та іншими питаннями буття замислювались Камю і Сартр. Вони будуть актуальні завжди.
А над чим замислюються письменники та філософи постмодерністи? Я маю на увазі українських. Над свободою? Так, свобода від цензури, свобода від відповідальності, свобода пересування. Для покоління, яке пожило при розвинутому соціалізмі, це важливо. Але для молодшого - вже ні.
Т
Талант
Талановитий письменник може стати ремісником, а от ремісник не стане талановитим. Втім, кожна людина має якийсь талант, але поводиться з ним як в отій євангельській притчі.
Є хибна думка, ніби талант сам проб'є собі дорогу. Дуже великий талант із сильною вдачею - безперечно. Йому сама доля йде назустріч. Але це одна людина на мільйон людей.
А серед молодих літераторів є люди, які не збираються брутально ґвалтувати літературу. Усе, що їм потрібно, моральна підтримка тих людей, які в них вірять. Вони стають тоді сильнішими і входять в літературу, а не пролізають.
За 30 років в літературі я навчилася безпомилково визначати, хто ким стане. Могла би навіть робити ставки - як на перегонах. Досить прочитати кілька сторінок тексту, щоб визначити природу й кількість творчої енергії. Але, звичайно, про мої висновки ніхто не дізнається, та й хто я така, щоб роздавати оцінки.
І взагалі, мав рацію Григір Тютюнник, який писав: "Немає загадки таланту - Є тільки загадка Любові". На жаль, їх просто цитують, але не пробують медитувати на цю тему.
У
Уява
Мені страшенно подобаються слова Імануїла Канта "Людина - це істота, яка змінює світ здебільшого за допомогою власної уяви". Зверніть увагу на слово "здебільшого".
Є люди, яким важко дається уява, бо вони її вбили у собі ще в дитинстві. Уяву вбивають, коли дитину намагаються переконати, що вона недолюдина і їй треба вирости, щоб стати людиною. Уяву вбивають, коли захаращують світ дитини готовими речами.
Я не мала в дитинстві ляльки, і я робила собі ляльку з подушечки, або на городі зривала квітку мальви, зелену маківку й робила собі теж ляльку. Моя старша сестра шила з ганчір'я чудові м'які іграшки, експериментуючи з кольорами. А я не надаюся до рукоділля.
У дитинстві я в купі піску викопувала гробниці єгипетських царів, будувала на подвір'ї кораблі або просто збирала камінці на березі річки, уявляючи себе геологом. Щоб запрацювала уява, мені потрібна була якась дрібниця, і я розігрувала батьків, розповідаючи, що злітала на Місяць і привезла звідти місячний камінь.
Так було доти, доки я не відчула, що слова можуть реалізувати мої фантазії.
Ф
Фантастика
Коли в Радянському Союзі створювали комуністичні утопії, я написала анти-утопію "Господар", наразі єдиний свій фантастичний роман.
Він страшенно розлютив покійного Олеся Бердника і він сказав: "Дайте мені ту малу письменницю, я її відлупцюю". Коли ми з ним зустрілись, чоловік з довгою сивою бородою почав звинувачувати мене в песимізмі, мовляв, я біди не знала. Насправді, я знала тоді біду й почувала себе старою, як світ, - у свої 26 років.
А потім настали часи інші, не так гірші, як підліші, і я написала утопії: двох "Писарів" і "Королівство". Та я не про це.
А про те, що дуже хотіла б, аби в Україні з'явилася гарна фантастика, не фентезі британського розливу, а щось про космічні подорожі. Такі письменники як Володимир Владко ("Нащадки скіфів", "Сивий капітан", "Фіолетова загибель").
Надавати фантастиці українського колориту, вдягати її у шаровари - величезна помилка. Фантастика - космополітичний жанр, який зближує людей всієї планети.
Х
Харизма
Григорій Сковорода і Тарас Шевченко. Олекса Довбуш. Маруся Чурай. Тобто лицарі-заступники. Їхня місія - повертати людині гідність й самоповагу.
Культ героїв, вождів, Батька - це для інших народів. Для українського народу - харизма вірності й скромності.
У моєму романі "Слуга з Добромиля" є така сцена, яку я просто перекажу: "За що ви так любите слугу з Добромиля? Він не дає вам грошей, він навіть не захищає вас" - "Бо він має нас за людей, а не бидло".
Слуга з Добромиля за 800 років не зрадив чоловіка, який підібрав його малесеньким на лісовій дорозі. А в нас відрікаються 7 разів на день від власного народу.
Ц
Центральний парк
Кілька років тому у Нью-Йорку я вийшла в сутінках з готелю, як переляканий звір, бо зовсім не знаю англійської мови. Але мені хотілось пройтися самій.
Я завернула за ріг, ретельно запам'ятовуючи дорогу, й побачила будинок зі справжніми газовими ліхтарями. Там були страшенно круті будинки.
Невдовзі я дійшла до Центрального парку - хто ж його не знає, але не з центрального входу. Темніло дуже швидко і тут я побачила напис "Суничні Поля". Мені ледь серце не зупинилось від щастя.
В юності я була фанаткою хіпі, якийсь час зналася з ними. А той, хто був хіпі, залишається ним довіку. Я ніколи не думала, що потраплю в таке священне місце. Що сама знайду його, ризикуючи заблукати. Це була доля. Вона привела мене сама за руку. Мій страх пропав.
Я проминула лоток з сувенірами й увійшла в парк. Скраю була клумба з пацифіком, коло якої догоряло кілька свічок. На лавках сиділо двоє старих бородатих хіпі. Я теж трохи посиділа. Мені хотілось плакати. Це нагадувало поминки. Але все одно це було диво, одне з найсильніших відчуттів мого життя.
Ч
Чекання
Коли мені було 11 років, я йшла спекотною й порожньою сільською вулицею й сказала вголос таку фразу "Усе моє життя - це чекання".
Може, я передчувала, що так воно буде. Може, інші люди вважають так само. Але коли мені вривався терпець і я не хотіла чекати, то отримувала від життя болючі стусани.
Світ рухається з однією швидкістю, ти з іншою - комусь з нас треба пристосовуватись. Як в отій пісні "Машины времени": "Не стоит прогибаться под изменчивый мир. Пусть этот мир прогнется под нас".
Ш
Шевченківська премія
Це нагода для тролів перемити кістки лауреату в інтернеті, для колишніх однокурсників, з якими ти словом не перемовився за роки навчання, зателефонувати, для журналістів, яким ліньки навіть погуглити в інтернеті, взяти інтерв'ю, для решти - попліткувати.
Мене це все добряче розважило. Боюсь, більшість людей не розуміє, наскільки важливо для мене було те, що мене висунув на цю премію Інститут літератури, який дуже рідко висуває художні твори, що Шевченко для мене ніколи не втрачав своєї харизми, що окрім фінансової підтримки, ця премія дає мені змогу захистити, допомогти, підтримати, навіть засудити в цьому світі, де цінуються нагороди.
Я все це робила й раніше, тепер мені стало робити це трохи легше, бо я людина без зв'язків, престижної роботи й звикла сама собі давати раду.
Щ
Щастя
Щурі, щипавки, кажани, змії, птахи, коти, собаки, люди - коли усім добре, то добре й мені. Але людина не може бути весь час щасливою і навіть не повинна прагнути щастя. Коли тобі щось дають, то відбирають в інших. Бо в цьому світі кількість щастя і нещастя дозована.
Ю
Юлія
Героїня мого останнього роману "Сни Юлії і Германа". Дівчинка, яка пережила зруйнування Кенігсберга, смерть всіх рідних, ввійшла в містичний лабіринт і вийшла з нього. Вона - віддзеркалення моєї юності, не менш трагічної і самотньої. На щастя, до того самого лабіринту не повертаються. Просто створюють собі інший.
Я
Ясність
Люблю, коли речі називають своїми іменами. Можливо, у цьому й призначення літератури.
Джерело: http://life.pravda.com.ua/person/2011/01/18/70491/


Про Ю.Андруховича
 Сайт: http://andruhovych.info/- Юрій Андрухович:біографія, статті, рецензії, інтерв’ю, фотографії, відгуки, коментарі
Андрухович Юрій Ігорович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Юрій Андрухович
Yuri Andruchovych in Lviv.jpg
Юрій Андрухович
При народженні:
Юрій Ігорович Андрухович
Дата народження:
13 березня 1960
Місце народження:
Станіслав, Україна
Рід діяльності:
Письменник, публіцист
Ю́рій І́горович Андрухо́вич (*13 березня 1960, Станіслав) — український поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Віце-президент Асоціації українських письменників.
1985 разом з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу, котра одною з перших почала відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції, продемонструвала успішний приклад творення соціо-культурного міту. З 1991 року Андрухович — співредактор літературно-мистецького журналу «Четвер», співпрацював також із журналом «Перевал», виступивши упорядником двох його чисел.
У часописі «Сучасність» вперше побачили світ найвагоміші прозові твори письменника: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), видані у 1997 році окремими книгами, есей «Центрально-східна ревізія» («Сучасність», 2000, № 3).
Присутність Андруховича в Івано-Франківську стала вагомим чинником ферментації так званого «станіславського феномену» та формування місцевої мистецької еліти. Творчість Андруховича має значний вплив на перебіг сьогоднішнього літературного процесу в Україні, з його іменем пов’язані перші факти неупередженого зацікавлення сучасною українською літературою на Заході. Твори Андруховича перекладені польською, англійською, німецькою, російською, угорською, фінською, шведською, іспанською, чеською, словацькою мовами й есперанто.
Біографія
Юрій Андрухович народився 13 березня 1960 року у Станіславі. Навчався в спеціалізованій школі №5 з поглибленним вивченням німецької мови. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного Інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному Інституті ім. О. М. Горького в Москві (1991) Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-Франківського часопису «Перевал» (1991—1995). Співредактор часопису текстів і візій «Четвер» (1991—1996). Віце-президент АУП (1997—1999). У 1994 році захистив кандидатську дисертацію по творчості забороненого в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігоря Антонича. Докторську пише по творчості американських поетів-бітників.
Юрій був лідером відомої поетичної групи Бу-Ба-Бу («Бурлеск-Балаган-Буфонада»), яка об'єднала авторів з Києва, Львова, Івано-Франківська. В ієрархії Бу-Ба-Бу займає посаду Патріарха, звідки й походить прізвисько «Патріарх української поезії». Один із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку умовно називають «станіславським феноменом». Представники цього напрямку активно розробляють поетику «карнавального» листа.
На початку 90-х років разом з Ю. Іздриком починає видавати перший в Україні постмодерністський журнал «Четвер». У 1985 році за результатами публікації двох книг віршів прийнятий у СП України, у 1991 році — за ідейним переконанням виходить зі складу Союзу письменників разом з декількома колегами і стає ініціатором установи Асоціації українських письменників. Наприкінці 80-х відомий як активний діяч первісного, ліберально-демократичного Руху.
З 1991 року публікується у великих літературних журналах України. У 1994 році захистив кандидатську дисертацію по творчості забороненого в радянські роки класика української поезії першої половини ХХ століття Богдана-Ігоря Антонича. Докторську пише по творчості американських поетів-бітників. Певний час був радником мера Івано-Франківська з питань культури.
У 1997 році на Україні окремими виданнями вийшли чотири книги Андруховича: «Екзотичні птахи і рослини» (вірші), книга прози (романи «Рекреації» і «Московіада»), роман «Перверзія», який заслужив репутацію культового літературного твору, книга есе «Дезорієнтація на місцевості». Критики називають Андруховича «священною коровою нової української словесності».
Кілька років вів рубрику «Парк культури» у загальнонаціональній щоденній газеті «День» (Київ). Редактор і укладач Хрестоматійного додатку «Малої української енциклопедії актуальної літератури» (МУЕАЛ). Автор п’ятого перекладу українською мовою шекспірівського «Гамлета» (журнал «Четвер» № 10,2000р.).
Естетичні погляди «станіславської» літературної школи, лідером якої є Андрухович, відбиті на сторінках культурологічного журналу «Плерома» (заснована в 1996 р. Володимиром Ешкілевим).
Західна критика[Джерело?] визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників постмодернізму, порівнюючи за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко. Його твори перекладені 8 європейськими мовами, у тому числі роман «Перверзія» опублікований у Німеччині, Італії, Польщі. Книга есе видана в Австрії.
У російському перекладі видана — невелика збірка віршів (пров. А. Макарова-Кроткова та І. Кручика, «Дружба народів», поч. 90-х); роман «Рекреації» (пров. Ю. Ільїн-Король, «Дружба народів», № 5-2000). Головний редактор літературного альманаху сучасної польської прози «Потяг 76».Автор збірок поезій: «Небо і площі» (1985 р.), «Середмістя» (1989 р.), «Екзотичні птахи і рослини» (1991 р.), «Пісні для Мертвого півня» (2004 р.), романів: «Рекреації» (1992 р.), «Московіада» (1993 р.), «Перверзія» (1996 р.), «Дванадцять обручів» (2003 р.), книг есе: «Дезорієнтація на місцевості» (1999 р.), «Диявол ховається в сирі» (2006 р.), У 2007 р. вийшла книга «Таємниця. Замість роману».
Автор перекладів українською мовою п'єси «Гамлет» Вільяма Шекспіра й американських поетів-бітників «День смерті пані День» (2006 р.). Лауреат літературної премії Благовіст (1993 р.), премії Рея Лапіки (1996 р.), Міжнародної премії ім. Гердера (2001 р.), одержав спеціальну премію в рамках нагородження Премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005 р.), «За європейське взаєморозуміння» (Лейпціг, 2006 р.).
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e2/Yuri_Andrukhovych.jpg/250px-Yuri_Andrukhovych.jpg
http://bits.wikimedia.org/skins-1.19/common/images/magnify-clip.png
Юрій Андрухович, 2011 рік
Родина: Батько Ігор Мар'янович (1930—1997 р.); мати Ганна Степанівна (1940 р.); дружина Ніна Миколаївна (1959 р.); дочка Софія (1982 р.) і син Тарас (1986 р.).
Володіє російською, польською, англійською, німецькою мовами.
Захоплення: фонотека.
Присутність Андруховича в Івано-Франківську стала вагомим чинником ферментації т. зв. «станіславського феномену» та формування місцевої мистецької еліти. Творчість Андруховича має значний вплив на перебіг сьогоднішнього літературного процесу в Україні, з його іменем пов'язані перші факти неупередженого зацікавлення сучасною українською літературою на Заході. Твори Андруховича перекладені польською, англійською, німецькою, російською, угорською, фінською, шведською, чеською мовами й есперанто. Письменник активно займається і громадською діяльністю. Має яскраво виражену громадянську позицію, підтримуючи європейську інтеграцію України.
10 березня 2008 року дочка Софія (письменниця, перекладачка та публіцистка), чоловік якої — відомий український поет Андрій Бондар, народила дівчинку, яку назвали Варварою.
Творчість
Творчий доробок Юрія Андруховича формально можна поділити на два головні річища: поетичне й прозове. Його поетичний дебют відбувся в першій половині 80-х років і завершився виходом у світ збірки «Небо і площі» (1985), загалом прихильно зустрінутої критикою. Того ж таки року Юрій Андрухович разом із Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу (скорочення від «бурлеск — балаган — буфонада»), значення якої для кожного з трьох її учасників з роками змінювалося — від чогось на кшталт «внутрішнього таємного ордена» до «прикладної квазіфілософії життя». Проте друга поетична збірка Юрія Андруховича («Середмістя», 1989) носить швидше не «бубабуістський», а «елегійно-класицистичний» характер. Вповні «балаганно-ярмарковою» можна вважати натомість третю збірку — «Екзотичні птахи і рослини» (1991), яка волею автора мала б носити підзаголовок «Колекція потвор». Поетичне річище Юрія Андруховича вичерпується десь наприкінці 1990 року і завершується друкованими поза збірками циклами «Листи в Україну» (Четвер, № 4) та «Індія» (Сучасність, 1994, № 5). Домінантою поетичної картини Юрія Андруховича в усі періоди його творчості видається напружене шукання «духовної вертикалі буття», суттєво занижене тенденцією до примирення «вертикального з горизонтальним». Звідси — стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна «ліричного героя» щоразу новою «маскою». Західна критика[Джерело?] визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників постмодернізму, порівнюючи за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко. Його твори перекладені вісьмома європейськими мовами, у тому числі роман «Перверзія» опублікований у Німеччині, Італії, Польщі. Книга есе видана в Австрії.
З прозових творів Юрія Андруховича найперше був опублікований цикл оповідань «Зліва, де серце» (Прапор, 1989, № ??) — майже фактографія служби автора у війську, своєрідна «захалявна книжечка», що поставала під час чергувань у вартівні. У 1991 році з'являється друком параісторичне оповідання «Самійло з Немирова, прекрасний розбишака» (Перевал, № 1), що ніби заповідає характерні для подальшої прози Андруховича риси: схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство (зрештою, достатньо прозоре), колажність, еротизм, любов до маґічного і надзвичайного. Романи «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993) та «Перверзія» (1996) при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм) кожного з них є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень «фізики в метафізику» і навпаки. Усі романи — доволі відчутна жанрово-стилістична суміш (сповідь, «чорний реалізм», трилер, ґотика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у «Рекреаціях», один день у «Московіаді», п'ять днів і ночей у «Перверзії».
Есеїстика Юрія Андруховича виникає внаслідок його частих подорожей до інших країн і поступово складається в майбутню «книгу спостережень» над нинішніми особливостями європейського культурно-історичного ландшафту. Разом із польським письменником Анджеєм Стасюком видав книгу «Моя Європа: Два есеї про найдивнішу частину світу» (польське видання — 2000, українське — 2001, німецьке — 2003) — текст Андруховича, написаний до цієї книжки, носить назву «Центрально-східна ревізія» і являє собою спробу гранично відвертого осмислення свого власного «часу і місця».
Твори автора перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Хорватії (окремими книжками), США, Швеції, Іспанії, Росії‚ Австрії (окремими публікаціями).
Поезія Андруховича займає чільне місце у творчості легендарних українських рок-груп «Плач Єремії» та «Мертвий півень».
Андрухович є автором перекладів з англійської (зокрема, він є автором п'ятого українського перекладу шекспірівського «Гамлета» а також книжки перекладів американських поетів-бітників), польської (Т. Конвіцький), німецької (Райнер Марія Рільке, Ф. Ролер, Фріц фон Герцмановскі-Орландо) та російської (Борис Пастернак, Осип Мандельштам, Анатолій Кім).
Критика
У 2010 році Юрій Андрухович зробив заяву про можливість відокремлення від України Криму й Донбасу [1]. Ця заява була вкрай негативно сприйнята в українському суспільстві. Народний депутат Тарас Стецьків зазначив, що заява Андруховича скидається на «істерику інтелігента» за принципом «шеф, усе пропало!». [1].
«
«Такі висловлювання можна зрозуміти і частково виправдати лише як емоційну реакцію на те, що коїться нині в державі, – каже Тарас Стецьків. – Але ставитися серйозно до цих слів не можна! Люди, які свідомо виголошуватимуть такі тези, будуть поставлені поза суспільством, оскільки в українському суспільстві не має настроїв і запитів на якесь відокремлення».
 »
Рівненський критик Микола Кульчинський називає його «Теребливим анфантом» [2] і стверджує, що вся метушня Андруховича і навколо нього не створює навіть «теми для розмови»
«
Бог йому таки дав талант. І неабиякий. Тому це, фактично, проблема - Зради... Серйозна проблема. І Андрухович тут є не виключенням, а справжнім - дзеркалом української інтелігенції. Принаймні, дуже великої її частини.
... маємо справу ще з одним мотивом. Суто - творчим. Справа в тому, що рівень текстів, які він видає на гора останніми роками ніяк не відповідають сучасним масштабам України і тому місцю, яке наша країна могла б зайняти за певних обставин не тільки у Європі, але й у світі. ... справжня проблема Андруховича полягає в тому, що він як літератор сьогодні, може й міг би бути «хорошим письменником» для Галичини. Але для України від Ужгорода до Луганська - він не достатньо хороший. Просто кажучи - заслабкий. Саме як письменник.
 »
Бібліографія
Поетичні збірки
  • «Небо і площі» (1985)
  • «Середмістя» (1989)
  • «Екзотичні птахи і рослини» (1991)
  • «Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»: Колекція віршів» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997)
  • «Пісні для мертвого півня» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004)
Оповідання
Романи
Збірки есеїв
Мемуари
  • «Лексикон інтимних міст». - Київ: Майстер книг, 2011. - 480 с.(іл.) ISBN 9789662578119
Переклади
  • «День смерті пані День» (Харків: Фоліо, 2006) — переклади американської поезії бітників 60-70-х років
  • В. Шекспір «Гамлет» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2008)
  • переклади з польської: Т. Конвіцькій та інші
  • переклади з німецької: Р.-М. Рільке, Ф. фон Герцмановскі-Орландо та сучасна німецькомовна поезія
  • переклади з російської: Б. Пастернак, О. Мандельштам
В інших видах мистецтва
Музика
Вірші Юрія Андруховича були покладені на музику такими гуртами, як «Мертвий Півень», «Плач Єремії», «Sіґал Sпожив Sпілка», «Знову за старе», «Karbido» (Польща) тощо.
Кіно
У 1992 році режисер Андрій Дончик зняв за мотивами оповідань Юрія Андруховича кінофільм «Кисневий голод».
Театр
  • 11 березня 2007 року у Молодому театрі у Києві відбулася прем'єра вистави «Нелегал Орфейський» за мотивами роману Юрія Андруховича «Перверзія». Автор брав участь у постановці п'єси і сам зіграв одну з ролей.
  • 2 жовтня 2010 року на X Міжнародному театральному фестивалі «Золотий Лев-2010» у Львові Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр представив прем'єру трагедії «Гамлет». Текст діалогів був узятий з перекладу Юрія Андруховича «Гамлета» Шекспіра.
  • 28 жовтня 2011 року в Київському театрі оперети відбулася українська прем’єра танцювальної вистави Carpe Diem «Польського Театру Танцю» за мотивами роману Юрія Андруховича «Дванадцять обручів». Вистава проходила польською мовою. У виставі цілком органічно поєднуються тести Горація „Оди“ та Юрія Андруховича „Дванадцять обручів“.
Інтерв’ю
Рецензії
Нагороди
  • 2001 — лауреат премії ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбурґ, Німеччина).
  • 2005 — лауреат премії миру імені Еріха Марії Ремарка, Оснабрюк, Німеччина.
  • 2006 — лауреат премії книжкового ярмарку у Лепцігу за європейське взаєморозуміння.
  • 3 грудня 2006 — лауреат Літературної премії Центральної Європи ANGELUS, за роман «Дванадцять обручів».

Про Оксану Забужко
Персональний сайт О.Забужко: http://zabuzhko.com.ua
Забужко Оксана Стефанівна
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Оксана Стефанівна Забужко


Oksana Zabuzhko.jpg


При народженні:
Оксана Стефанівна Забужко


Дата народження:
19 вересня 1960


Місце народження:
м. Луцьк


Громадянство:
українське


Рід діяльності:
поетеса, письменниця, філософ, літературознавець, публіцист


Magnum opus:
«Музей покинутих секретів», «Польові дослідження з українського сексу»


Нагороди:
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня


www.zabuzhko.com

Окса́на Стефа́нівна Забу́жко (*19 вересня 1960, Луцьк) — українська поетеса, письменниця, літературознавець, публіцист. У своїй творчості письменниця приділяє багато уваги осмисленню української ідентичності і при цьому часто користується методологією фемінізму та постколоніалізму.




Біографія
Оксана Забужко закінчила філософський факультет (1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету імені Тараса Шевченка. Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Виключно літераторством трудовий досвід Забужко не обмежується. Довгий час вона працювала викладачем. Причому лекції кандидата філософських наук Забужко пощастило відвідати студентам не тільки Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського, де Забужко читала естетику, а також студентам таких всесвітньо відомих університетів як Гарвардський, Єльський, Колумбійський. В 1992 Оксана Забужко викладала україністику в університеті Пенн-Стейт як запрошений письменник. В 1994 авторка отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала в Гарвардському та Піттсбурзькому університетах. Починаючи з 1989 р. Забужко є старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України.
Була членом КПРС.
16 січня 2009 року Президент України В.Ющенко нагородив Оксану Забужко орденом княгині Ольги III ст. за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України.[1]
Творча діяльність
http://bits.wikimedia.org/skins-1.19/common/images/magnify-clip.png
«Польові дослідження з українського сексу», 1996
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/e/e5/Notre_Dame_d%E2%80%99Ukraine.jpg/200px-Notre_Dame_d%E2%80%99Ukraine.jpg
http://bits.wikimedia.org/skins-1.19/common/images/magnify-clip.png
Обкладинка книги Оксани Забужко Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. Видавництво «Факт», 2007
В Україні Забужко від 1996 (від часу першої публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором – загальний наклад проданих її книжок станом на 1 січня 2003 становить понад 65 тис. примірників.[Джерело?] Крім того вона є авторкою численних культурологічних статей і есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Оксана Забужко провадила авторську колонку в деяких періодичних виданнях («Panorama»,[Джерело?] «Столичные новости» тощо), вела літературні майстер-класи в Київському університеті.
Твори Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладалися 16 мовами світу і 1997 удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов’язання, США). Серед інших її літературних нагород - премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка (США, 1996), Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена (1999), Фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та ін.
Оксана Забужко живе на письменницькі гонорари. Значна частка її доходу — надходить від книг, виданих за кордоном.[Джерело?] Твори Забужко змогли завоювати європейські країни,[Джерело?] а та мають своїх прихильників у США. У 1985 році вийшов перший збірник віршів Забужко «Травневий іній». Оксана Забужко — член Асоціації українських письменників. У серпні 2006 року журнал «Кореспондент» включив Забужко в число учасників рейтингу ТОП-100 «Найбільш впливових людей в Україні», до цього в червні книга письменниці «Let my people go» очолила список «Краща українська книга», ставши вибором читачів Кореспондента № 1.
Твори
Поезія
  • Травневий іній (1985)
  • Диригент останньої свічки (1990)
  • Автостоп (1994)
  • Kingdom of Fallen Statues (1996)
  • Новий закон Архімеда. Вибрані вірші 1980-1998 (2000)
  • Друга спроба: Вибране (2005)
Проза
Філософсько-літературознавчі праці
  • Дві культури (1990)
  • Шевченків міф України (1997)
  • Філософія Української ідеї та європейський контекст: франківський період (1992)
  • Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій (2007)
  • Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992-2002 (2011)
Публіцистика
  • Хроніки від Фортінбраса (1999)
  • Let my people go. 15 текстів про українську революцію (2005)
Переклади іноземними мовами
  • «Польові дослідження з українського сексу» - Росія (1998, 2001, 2002, 2008), Угорщина (1999), Чехія (2001, 2002), Польща (2003, 2008), Болгарія (2005), Німеччина (2006, 2008), Швеція (2006), Італія (2008), Румунія (2008)
  • «Сестро, сестро» - Чехія (2006), Польща (2007)
  • «Казка про калинову сопілку» - Іран (2006)
Примітки
1.      ↑ Указ Президента України № 26/2009 від 16 січня 2009 року «Про відзначення державними нагородами України»
Джерела інформації




Твори, виступи, інтерв’ю О.Забужко
Література
 
Про І.Римарука
Авторська сторінка І.Римарука: http://maysterni.com/user.php?id=170
Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії
І́гор Микола́йович Римару́к ( 4 липня 1958, М'якоти — † 3 жовтня 2008, Львів) — український поет. Лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка (2002). Президент Асоціації українських письменників. Був радником міністра культури з питань книговидання (2007).
Ігор Римарук.gifІгор Римарук
При народженні: Ігор Миколайович Римарук Дата народження: 4 липня 1958 Місце народження: с. М'якоти,
Ізяславський район,
Хмельницька область Дата смерті: 3 жовтня 2008 Місце смерті: Львів Національність: українець Громадянство: Україна Україна Мова творів: українська Рід діяльності: поезія
Життєпис
Народився 4 липня 1958 року на Хмельниччині. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. Працював у пресі та видавництвах.
Багаторічний головний редактор журналу «Сучасність», завідувач редакції сучасної української літератури видавництва «Дніпро».
Восени 2008 року на одній із вулиць Львова поета збила автівка. Через кілька днів він помер.
Похований 6 жовтня на Личаківському цвинтарі.
Згодом, у часописі «Критика», опублікували посмертне слово поета і критика Костянтина Москальця, в якому зокрема йдеться:
Точна дата смерти Ігоря Римарука — 3 жовтня 2008 року — з'явилася в українській Вікіпедії буквально через кілька годин по тому, як ця смерть настала. <...> Він був поетом, височиною в пласкому поточному мовленні й існуванні, а височини, як відомо, першими притягують удари блискавиць та абсурду. Цинізму й нігілізму. І смерти, звичайно. Проте є одна незаперечна й універсальна істина, якої не обіймуть жоден Танатос і жоден абсурд. Усі вірші пишуться в теперішньому часі. Читаючи й перечитуючи їх, ми завжди в той час потрапляємо. Ми потрапляємо в час, у якому Ігор Римарук живий. І саме тому ми ніколи не будемо говорити про нього як про відсутнього — навіть знаючи точну дату на хресті й у Вікіпедії[2].
Особливості поезії
У поезіях Римарука відчутний перманентний протест проти «легітимації», охрестоматійнення неомодерних способів творення, спроба революційного формотворення в межах НМ-дискурсу. Римарук — вічний і відданий неофіт модернізму, один із безперечних предтеч ПМД-80, який уособив фаховість та ерудовану інтелігентність «вісімдесятників».
Творчість
Упорядник антології нової української поезії «Вісімдесятники» (1990, Едмонтон).
Вірші перекладали багатьма мовами світу, друкували в англо-, іспано-, польсько-, російсько-, румунсько-, шведсько-, німецькомовних антологіях української поезії.
Збірки
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/bf/%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%83%D0%BA.jpg/150px-%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%83%D0%BA.jpg
http://bits.wikimedia.org/skins-1.19/common/images/magnify-clip.png
Ігор Римарук на презентації збірки «Бермудський трикутник» у Києві, 2007
  • «Висока вода» (1984)
  • «Упродовж снігопаду» (1988)
  • «Нічні голоси» (1991)
  • «Goldener Regen» («Золотий дощ», 1996, видавництво «Brodina», німецькою та українською мовами)
  • «Діва Обида» (2000, 2002)
  • «Бермудський трикутник» (2007)
  • «Сльоза Богородиці» (2009).
  • "Доброе имя Твое" ("Добре ім"я Твоє", (2011), в російських перекладах Наталії Бельченко та Володимира Ільїна та в картинах Сергія Слєпухіна.
Література
Примітки
1.      ↑ Ігоря Римарука насмерть збив автомобіль
2.      ↑ Костянтин Москалець. «Я недовго буду тут...» // «Критика». Рік ХІІ. Ч.10-11 (132-133). 2008 рік. С. 39.
Мережні ресурси
Про Василя Махна
Усі твори В.Махна: http://poetry.uazone.net/makhno/

Махно Василь Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/9/9f/%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%9C%D0%B0%D1%85%D0%BD%D0%BE.jpg/300px-%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%9C%D0%B0%D1%85%D0%BD%D0%BE.jpg
http://bits.wikimedia.org/skins-1.18/common/images/magnify-clip.png
Василь Махно.
Василь Махно (8 жовтня 1964, Чортків) — український поет, есеїст, перекладач, літературознавець. Член НСПУ, АУП. Учасник гурту «Західний вітер» (1992). Кандидат філолологічних наук (1995). Член міжнародного ПЕН-клубу.
Премія ім. С. Будного (1994).

Біографія

Василь Махно народився у Чорткові в 1964 р. Закінчив Тернопільський педагогічний інститут (нині ТНПУ), викладав літературу у Тернопільському університеті, а згодом — у Ягеллонському (Краків).
З 2000 р. проживає у Нью-Йорку, працює у НТШ-Америка.

Творчість

Друкувався у періодичних виданнях.

Поезія

  • «Схима» (1993)
  • «Самотність цезаря» (1994)
  • «Книга пагорбів та годин» (1996)
  • «Лютневі елегії та інші вірші» (1998)
  • «Плавник риби» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002)
  • «38 віршів про Нью-Йорк» (Київ: «Критика», 2004)
  • «Cornelia Street Cafe» (Київ: Факт, 2007)
  • "Зимові листи" (К.: Критика, 2011)
  • "Котилася торба" (есеї). − К.: Критика, 2011.

Поезія Василя Махна перекладена польською, сербською, англійською, німецькою, російською, вірменською мовами.

 Видання іноземними мовами

  • «Wedrowcy» (2003)
  • «34 wiersze o Nowym Jorku i nie tylko» (2005)

Про поезію Василя Махна

  • "Його поезія оригінальна, має довільну композицію, висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне й визначальне трактування теми. Він дбайливо ставиться до художньої форми, а логічне викладання думки наближає його поезію до наукової літератури. Поезія носить філософський, белетристичний характер. Вона світиться образністю, афористичністю, настановою на розмовну інтонацію й лексику, " — так писала у відгуку на творчий вечір В.Махна в УІММ Ольга Винничук в «Українському слові» (число 22 від 24 жовтня — 6 листопада 2003 р.).
  • «Поезія Василя Махна… — це його враження з життя і побуту в Нью-Йорку. І це не тільки враження прекрасного, але також щоденне відчуття і бачення понурого, безнадійного, трагічного, сумного, безвихідного. І в цім відчувається універсальність стану людини.» — проф. Віра Боднарук (Рідна Школа, № 138, травень 2004).

Есеїстика

Есеї друкувалися в часописах «Критика», «Кур'єр Кривбасу». Перекладалися іншими мовами.

Переклади

  • Збіґнєв Герберт «Струна світла» (1996)
Перекладає сучасну польську, американську та сербську поезії.
Зокрема авторів Ч. Мілоша, З. Герберта, Ю. Лободовського, М. Гжещака.

Літературознавство

  • «Художній світ Богдана Ігоря Антонича» (1999)

Укладач

  • «Дев'ятдесятники» (1998)

Посилання

Література

  • Літературні вечори в Українському Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006 // Укладачі: Віра Боднарук, Володимир Білецький. — Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. — 140 с.
  • Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль : видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004—2010. — ISBN 966-528-197-6, том ІІ, 2005, Х. Весна, С. Ткачов
  • інформація про письменника на сайті НСПУ 
  • Про Є.Пашковського   
  • Пашковський Євген Володимирович  
  • Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
  • Євген Пашковський
    Yevhen Pashkovsky.jpg
    Дата народження:
    19 листопада 1962
    Місце народження:
    Разіне, Україна
    Мова творів:
    українська
    Рід діяльності:
    Письменник
    Премії:
    Шевченківська премія 2001 року
    Євге́н Володи́мирович Пашко́вський (19 листопада 1962, станція Разіне, Романівський район, Житомирська область) — український письменник, лауреат Шевченківської премії 2001 року. Належить до так званої "Житомирської літературної школи".
    Бібліографія
    Навчався у Київському індустріальному технікумі.
    З 1980 р. працював на різних роботах: монтажником на будовах Києва, підземним кріпильником шахти «Прогрес» ВО «Торезантрацит» на Донбасі, бетонувальником 6-го розряду на підземних роботах тунельного загону №4 «Київметробуду», асфальтувальником 3-го розряду ДБУ №1.
    1984 - вступив до Київського державного педагогічного інституту (тепер — Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова), але після 3-го курсу перевівся на заочне відділення, покинув навчання і подався у мандри.
    1987-1990 - об’їздив і обійшов пішки Ростовщину, Ставропілля, Краснодарський край, Північний Кавказ, Башкортостан, Урал. Працював виїзним фотографом Родіоново-Нєсвєтаєвського РВУ Ростовської області.
    1992 р. — оглядач газети «Так» університету «Києво-Могилянська академія», потім на творчій роботі, голова комісії з видавничих проектів Національної Спілки письменників України. Потім — голова правління «Шевченківсього фонду XXI ст».
    Лауреат літературних премій Фундації доктора Михайла Дем’яніва «Свобода і мир для України» за 1993 р. (за романи «Вовча зоря», «Свято» і «Безодня»), імені Є.Бачинського «У свічаді слова» за 1996 р. (за роман «Осінь для ангела») та Національної премії ім. Т.Шевченка за 2001 р. (за роман-есей «Щоденний жезл»). Став наймолодшим літератором - лауреатом національної премії.
    Член Національної Спілки письменників України і ПЕН-клубу (з 1993 р.).
    Заступник головного редактора журналу "Неопалима купина".
    Живе у Києві.
    Творчість
    Євген Пашковський — автор книг прози: роману в новелах «Вовча зоря» (К.: Молодь, 1991), роману-есе «Щоденний жезл» (К.: Ґенеза, 1999), романів «Свято» (Дніпро. — 1989. — Ч.9, 10) й «Осінь для ангела» (1993) «Безодня» (Львів.: Піраміда, 2005) та багатьох есе. Роман "Свято" надрукований в журналі "Дніпро" (1989 №9,10), роман «Безодня» у журналі «Сучасність» (1992. — Ч.5, 6), а роман-есей «Щоденний жезл» — у журналі «[Кур’єр Кривбасу]» (1998. — Ч.99-101; 1999. — Ч.114-116). Роман «Осінь для ангела» спочатку друкувався в уривках у журналах «Основа» (1993. — Ч.(1)23), «Україна» (1993. — Ч.9), «Українські проблеми» (1994. — Ч.2), «Кур’єр Кривбасу» (1994. — Ч.13; 1999. — Ч.119-121), газетах «Слово» (1992. — Ч.20-21) та «Просвіта» (1994. — Вип.13), вийшов повністю в «Українських проблемах (2000. — Ч.20; 2001. — Ч.21, 22),окремою книгою тиражем у 2 примірники,(Асоціація "Нова література",К.:2006). Уривки з «Щоденного жезла» були вміщені у часописах «Світо-вид» (1998. — Ч.1-2; 1999. — Ч.1) та «Основа» (1997. — Ч.32(10)). Оповідання Євгена надруковані в журналах «Україна» (1989. — Ч.5), «Прапор» (1990. — Ч.2), «Авжеж!» (1990. — Ч.1; 1991. — Ч.4), «Київ» (1991. — Ч.10), «Світо-вид» (1991. — Ч.2; 1992. — Ч.1), «Золоті ворота» (1991. — Ч.1) та ін.
    Есеї:"Слово й самотність"(Літературна Україна 2001.19 липня с.3), "Служіння любові",(журнал "Київ" 2005 ч.4),«Одвічна Дорога» (журнал «Неопалима Купина» - 2006. – ч.5/6), «Крижана правда» (журнал «Неопалима Купина» - 2007. – ч.5/6), «Душа меча» (журнал «Неопалима Купина» - 2008. – ч.1/2),"Просте бажання"(журнал «Неопалима Купина» - 2008. – ч.5/6),"Пір'яні леви" (журнал "Неопалима купина" - 2009. ч.3/4),"Готуватися до безсмертя"(журнал "Неопалима купина" 2009 ч.5/6) "Без відречення нема відродження"(журнал "Неопалима купина" 2010 ч.1/2), "Примирення з майбутнім"(журнал "Січеслав" 2010 №3(25)),(журнал "Неопалима купина" 2010 ч.3/4),("Українська літературна газета" 2010 № 15,16), "Примирение с будущим"(журнал "Сибирские огни" - 2010 №.11), "Туга правдолюбові", "Дамоклова земля"(журнал "Неопалима купина" - 2010. ч.5/6,"Українська літературна газета" 2011 №4,5,6).
    Його проза ввійшла в антології «Десять українських прозаїків. Десять українських поетів» (1995: уривок з роману «Осінь для ангела»), «Квіти в темній кімнаті» (1997: оповідання «Криниця для троянд»), «Вечеря на дванадцять персон» (1997: роман «Безодня»), хрестоматійний додаток «МУЕАЛ» (Плерома. — 1998. — Ч.3: уривки з роману «Безодня») та хрестоматію «Українське слово» (2001. — Кн. 4: уривки з роману «Щоденний жезл»),"Приватна колекція" - Вибрана українська проза та есеїстика кінця ХХ століття(Львів: ЛА "Піраміда" 2002), «Житомирський феномен», (спецвипуск часопису «Світло спілкування», Житомир, 2007 р.), «Служіння любові», журнал «Київ», (2005 – ч.4), «Сучасна українська література» (К.: 2007),в антологію "Українська мала проза ХХ століття" (Факт К.:2007).
    Проза Пашковського перекладена англійською (17 і 18 розділи роману «Осінь для ангела» надруковані у журналі «Index on Cenzorship» (1992. — Nr.3) та оповідання «П’ятеро хлібин» (у перекладі — «Five Loaves and Two Fishes») уміщене в антології «From Three Worlds» (1996), вірменською (уривок з роману-есея «Щоденний жезл» під назвою «Смерть Бормана» надрукований у журналі «герун» («Весна») (1999. — Nr.4) та німецькою (уривок з роману «Безодня» уміщений в антології «Letzter Besuch in Tschornobyl»,Marburg (1994), уривок з роману "Щоденний жезл" під назвою "Чорнобильський джихад"(der heilige Krieg von Tschornobyl)в збірнику студій гете-інституту "Чорнобильський літературний апокаліпсис і дійсність"(Tschernobyl-Literarische Apokalyptik und Wirklichkeit)Goethe-Institut Kiew 1997) , а оповідання «Криниця для троянд» — в антології «Ein Rosenbrunnen»,Brodina-Verlag Reichelsheim (1998), яке й дало їй назву) мовами; частина роману "Вседенный жезл", (журнал "Сибирские огни" 2009 №10).
    Перу Євгена належить і багато цікавих есе про художників та письменників, зокрема про Володимира Гарбуза, Василя Портяка, В’ячеслава Медведя, Михайла Григоріва, Володимира Цибулька, Віктора Шакулу та ін. Вони опубліковані у 1991-1994 рр. на сторінках «Слова», «Українських проблем», «Книжника review».
    Знаменитою стала стаття Євгена «Література як злочин», виголошена як післяслово до премії доктора Михайла Дем’яніва «Свобода і мир для України» і опублікована у низці видань, зокрема газеті «Слово» (1993. — Ч.6), журналах «Дивосвіт» (1993. — Ч.1), «Основа» (1993. — Ч.24), першому випуску видання асоціації «Нова література» — «Український аналітичний клюб» (К., 1993) та ін.
    Особливості стилю письменника
    Євген Пашковський — письменник, пам’ять якого, як колись пам’ять давніх людей, зберігає неймовірну кількість образів, звуків і голосів, кольорів і смаків... І про що б він не писав — він завжди повертається додоми (додому), до себе. Але щоб дістатися — він змушений пройти через суцільні навали образів, звуків, кольорів... Він ніби захлинається від величезної кількості вражень, сказав про нього давно метр української прози Валерій Шевчук, і ці враження захлинають його писання.Ще точніше,суттєвіше, висловився П.Загребельний, "Пашковський - один із найталановитіших митців не тільки в Україні, а й у цілій Європі. Якби його перекласти на світові мови , світ сильно сдивувався б. Так писати - неможливо, так писати здатен тільки він",("Літературна україна" 2004.29 липня ст.1-3.),"Пашковський з мовою робить таке, що не снилося жодному письменникові.Подібного твору, з таким неспокоєм, не було в українськії літературі за всі століття історії України. Так,як пише Пашковський, ніхто ніколи не писав і не писатиме в найближчих сто років. Це неможливо."("Українська газета",№ 21, 7 грудня 2000).
    Прозу Євгена Пашковського відносять до стилістичного потоку чи потоку свідомості та «соціальної клініки»,та найдоречніше, називати її потоком мислення,лавою художніх узагальнень. На мою думку, він дуже вдало поєднує потік мислення з глибокою християнською традицією і біблійністю. Беззаперечним є те, що так про Содом і Гоморру, безумне пекло нашого життя і пекло в людських душах, давно у нас ніхто не писав. Євген постійно пише і про людей, які проходять безкінечні кола чистилища. Тому кожен з його творів дає підстави говорити про феномен Пашковського.
    Невтримною навалою образів Євген нагадує і поганина, який стоїть на безлюдному березі моря й малює на піску чіткими і різкими лініями картину. Та накочується хвиля і змиває її, залишаючи ледь помітні обриси, а Євген уже малює на мокрому піску нову картину, новий образ. Читач перебуває у постійній напрузі, намагаючись запам’ятати всі образи й знайти між ними взаємозв’язок. Здається, Євген може малювати як завгодно довго, немовби прагнучи у лініях, кольорах і образах відшукати розгадку вічності; але таїна, власне, й криється у безкінечній зміні образів; часопотокові станів.
    У його прозу дуже важко вчитатися, але так само важко і вийти з його світу образів. І читають Пашковського не для того, аби якнайшвидше дійти до останньої сторінки і довідатися, чим закінчиться твір. Тут зовсім інше. У японського письменника Сіньїтіро Накамури є оповідання «Дорога до замку», в якому йдеться про те, як одна сім’я усе життя шукає замок свого щастя. І от вони дійшли до його брами, відчиняють її, а там — порожнеча. Виявляється, що суть не в тому, щоб знайти замок, а суть — у самій дорозі. Такою мені бачиться і проза Євгена Пашковського. Його читають, щоб повернутися до себе і бодай на хвильку відчути Час, у якому перетікаємо у Вічність...
    Оповідання «Закрита палата», яке згодом стало основою роману «Безодня», вперше надруковане у журналі «Прапор» (1990. — Ч.2), а «Криниця для троянд» — в «Авжеж!» (1991. — Ч.1), а есе у вигляді листа «Наслідуючи древніх (Лист до Салмана Рушді)» — у «Сучасності» (1993. — Ч.10). Згодом «Лист до Салмана Рушді» ввійшов без змін у роман-есей Євгена «Щоденний жезл». У романі «Безодня» було змінено ім’я героя оповідання «Закритої палати», тому й подаю його за останнім варіантом. Цікаво, що наприкінці 80-х рр. Валерій Шевчук у видавництві «Молодь», а Микола Рябчук у тодішньому «Українському письменнику» готували до друку антології молодої та авангардної прози, і одна з них навіть мала називатися «Криниця для троянд», але через економічну кризу ці задуми так і не були реалізовано.
    Бібліографія
  • Загребельний П.Вступне слово "До унікального художнього твору"//Українська газета 2000. №21(121) 7грудня 2000.
  • Шевчук В. Чи ж буде вороття додому? [Передмова до публікації роману «Свято»] // Дніпро. — 1989. — Ч.9;
  • Шевчук В. Про оповідання Євгена Пашковського: [Переднє слово до публікації оповідання «Ростов-Одеса»] // Київ. — 1991. — Ч.10;
  • Тетянич Ю. Реєстри надвечірніх свідчень (Роман Євгена Пашковського «Вовча зоря» в контексті нової літератури) // Слово. — 1992. — Ч.10;
  • Сулима М. На порозі авангардизму (Євген Пашковський. Вовча зоря. — К.: Молодь, 1991) // Слово і час. — 1992. — Ч.7;
  • Зборовська Н. Заради короткої миті свободи слова: Сторінками сучасної авангардної прози // Літературна Україна. — 1993. — Ч.6. — 11 лют.;
  • Зборовська Н. Романи Євгена Пашковського (Поступ художнього пошуку) // Слово і час. — 1993. — Ч.7;
  • Павлишин М. Два «художні тіла» сучасної прози: [Про прозу Юрія Андруховича та Євгена Пашковського] // Світо-вид. — 1997. — Ч.3;
  • Квіт С. Євген Пашковський: вільний муляр ґотичної вежі // Квіт С. Свобода стилю. — К., 1996. — С.42-47;
  • Квіт С. Євген Пашковський//Квіт С.М. Основи герменевтики: навчальний посібник - К.:КМ-Академія.2003. ст.144-147.
  • Квіт С. Одкровення на зламі тисячоліть(Пашковський Є.Щоденний жезл.К:Генеза,1999)
  • Баран Є. Роман Євгена Пашковського "Свято" : через десять років//Українські проблеми.-1998 №2.
  • Даниленко В. Коли Пашковський одержить Нобеля//Літературна Україна. 1998. 12січня.ст.7-12.
  • Зборовська Н. Про романи Євгена Пашковського // Зборовська Н., Ільницька М. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. — Львів: Літопис, 1999. — С.144-159;
  • Долженкова І. Безадресна енцикліка (Євген Пашковський. Щоденний жезл. — К.: Ґенеза, 1999) // Критика. — 2000. — Ч.12;
  • Терлецький В. Реаніматор Пашковський: Слово про роман «Щоденний жезл» (Київ, 1999) Евгена Пашковського // Українські проблеми. — 2000. — Ч.20;
  • Родик К. Смертельно улюблений світ: незримим по білому (Євген Пашковський. Щоденний жезл. — К.: Ґенеза, 1999) // Книжник review. — 2001. — Ч.3;
  • Медвідь В. Євген Володимирович // Там само;
  • Базилевський В. Вижити і написати. Про "Щоденний жезл" Євгена Пашковського//Літературна Україна.-2001.26 червня ст.6.
  • Неборак В. Лауреатство як пастка (Про присудження Євгенові Пашковськму національної премії ім. Т. Шевченка) // Високий замок. — 2001. — 24 березня;
  • Квіт С. На тлі вічності // Книжник review. — 2001. — Ч.6;
  • Бондар-Терещенко І. Щоденне ЖЗЛ // Книжник review. — 2001. — Ч.10;
  • Матвієнко С. Пря з німим досвідом (Євген Пашковський. Щоденний жезл. — К.: Ґенеза, 1999) // Дзеркало тижня. — 2001. — Ч.31. — 18 серп.;
  • Глібчук У. Нестерпна легкість буття Євгена Пашковського // Книжник review. — 2001, Ч.10.
  • Гавласа Л. "Щоденний жезл": постмодернізм як невма//Літературно-критичний незалежний часопис "Ї" - 2002 №8.
  • Гундорова Т. Атомний дискурс і чорнобильська бібліотека, або як зустрілися Пашковський з Бодріяром//Кур'єр Кривбасу. 2004 №174.
  • Вертипорох О.Текст і бунт. Авторефлексивний прозопис Євгена Пашковського//Черкаський національний університет,Черкаси - 2008.
  • Александр Хургин. Украина - Россия: знаем ли мы друг друга? Взгляд на украинскую литературу // Знамя,2008 №9.
  • Карасьов М. Сто років самотності Євгена Пашковського // Українська літературна газета - 2010, №18.
Василь Габор, "Приватна колекція" (Вибрана проза та есеїстика кінця ХХ ст.) Львів, Літературна агенція "Піраміда", 2002 р.
Твори
Романи
  • «Свято» (Дніпро. — 1989. — Ч.9, 10);
  • «Вовча зоря» (К.: Молодь, 1991) - роман у новелах;
  • «Щоденний жезл» (К.: Ґенеза, 1999) - роман-есей;
  • «Безодня» (Львів.: Піраміда, 2005);
  • «Осінь для ангела» (К.:"Нова література", 2006)
Есеї
  • «Одвічна Дорога» (журнал «Неопалима Купина» - 2006. – ч.5/6)
  • «Крижана правда» (журнал «Неопалима Купина» - 2007. – ч.5/6)
  • «Душа меча» (журнал «Неопалима Купина» - 2008. – ч.1/2)
  • «Дамоклова земля» (журнал «Неопалима Купина» - 2010. - ч.5/6)
  • «Примирение с будущим» (журнал «Сибирские огни» - 2010. №11)
Підписатися на: Дописи (Atom)