Шевченківські дні

На початку весняної пори ми вшановуємо Великого Кобзаря, світоча українського народу Тараса Шевченка. 9 березня минає 202-а річниця від його дня народження, а 10 березня – 155-і роковини смерті.
Ці дві дати – світла і трагічна – в уяві кожного українця переплітаються у вінок щемної синівської любові до нашого духовного батька, людини-велета, котра все життя поклала на вівтар служіння своєму народові, його захисту й возвеличення. Усім і кожному потрібна поезія Шевченка. Поет, чиє слово живить наші почуття, плекає в нас добре і світле, пробуджує жадобу бути свідомішими, чистішими, благороднішими. Живий завжди, скільки б не минуло років, десятиліть, епох, він закликає по-справжньому любити батьківщину:

Глибинний зміст містить знамените кредо поета, котре й нині не втрачає своєї актуальності:

Возвеличу 
Малих отих рабів німих! 
Я на сторожі коло їх 
Поставлю слово.

         Життя Великого Кобзаря є прикладом свідомого вибору людини, яка обрала нелегку, сповнену випробувань і боротьби дорогу служіння рідному народові.

         Вся творчість Тараса Шевченка пронизана гарячою любов’ю до рідного краю. Його думи та полум’яне слово відображали прагнення трудового люду до кращої долі. 

         Великий Кобзар став знаковою особистістю не лише української, а й світової літератури, здобувши право на безсмертя. Тому навіть через віки не міліє, а прибуває джерело людської шани та поваги до нього.

         Тож нехай святе поетове слово об’єднає всіх українців, незалежно від їх поглядів і переконань, задля щасливого майбутнього України. 

         Пам’ятаймо заповіт Траса Григоровича Шевченка бути єдиною дружньою родиною!